Роджер Желязни

«Володар Світла» — найкращий роман 1968 року за версією премії «Г’юґо».

У чарівному барвистому світі панує кастовий устрій на релігійній основі. Свавільні й могутні безсмертні небожителі, що нагадують супергероїв із коміксів, безтурботно раюють, тоді як людство застрягло десь на середньовічному рівні, у шорах невігластва й забобонів. Щойно наука підійме голову, паростки технологій безжально викорінюють, бо знання — запорука влади, а владою Небеса ділитися не бажають.

Але зухвалий раджа Сіддгартха ще пам’ятає: колись давно, на втраченій далекій батьківщині, було й по-іншому. Він кидає виклик «богам» і розпочинає рух опору, а Небеса проголошують цього «месію» поза законом і намагаються вполювати...

У своєму славетному творі Роджер Желязни майстерно обігрує всякі мотиви: божественності й безсмертя, грані між технікою і чарами, розбещення владою, космічної колонізації і навіть транссексуальності, вплітаючи в пишний орнамент ниточки індуїзму й буддизму, іронію і тонкі алюзії.

Здавалось би, після закінчення війни між двома головними світами — Амбером і Хаосом — у всьому Всесвіті запанував спокій. Трон Амбера очолює новий король, який понад усе прагне зберегти злагоду та мир. Однак... У Тіні Земля юнак Мерлін, син Корвіна Амберського і Дари з Дворів Хаосу, намагається жити нормальним земним життям, життям без підступів, війн, вендет... І це йому добре вдається, якщо не зважати на те, що трапляється з ним кожного 30 квітня. Саме цього дня упродовж восьми років хтось (чи щось?) намагається його вбити. Пожежа, витік газу, автокатастрофа, стрілянина... А цьогорічний убивця виявився схожою на собаку почварою, що загризла його колишню дівчину Джулію та ледь не вбила і його. Хтось повинен стояти за всім цим, але хто?