В. Домонтович

Роман «Без ґрунту» й оповідання «Помста», «Приборканий гайдамака» та «Ой поїхав Ревуха» об’єднані спільною темою. Це історії про співіснування в одній людині суперечливих ідентичностей і потреби прикидатися тим, ким не почуваєшся.

Події роману «Без ґрунту» розгортаються на рубежі 1920–1930-х, коли речники ідеології нового світу прокламують повний розрив з будь-якою традицією: почати історію з чистого аркуша, виплекати людину, не обтяжену ніяким спадком. В авторитарній державі вождь має стати єдиним об’єктом поклоніння.

Харківський культуролог Ростислав Михайлович приїздить до рідного міста Дніпро, щоб вирішити долю споруди вчителя – Варязької церкви.

Домонтович змальовує атмосферу тотального державного страху, вдягання масок, що часом приростають до облич, та інтелектуальної втечі від страшної реальності.

У центрі роману «Доктор Серафікус» постає дивакуватий інтелектуал Василь Комаха, людина-раціо, який намагається підпорядкувати життя логіці й заперечує силу почуттів. Однак його зустріч із коханням, дружбою та дитячою безпосередністю поступово руйнує цю «серафічну» відстороненість від навколишнього світу. Це тонкий та навіть іронічний роман, що розповідає про межу між людським розумом і тілом, а ще змушує обирати між традицією й авангардом, холодною теорією та живим досвідом.

Доповнює збірку романізована біографія «Аліна і Костомаров», що описує історію любові історика Миколи Костомарова, сповнена музики, листів і романтичної напруги. Разом ці тексти відкривають Домонтовича як майстра інтелектуальної прози, що досліджує самотність, кохання і природу людського вибору.