В дитинстві злочинці спотворили Гуїнпленове обличчя, вирізавши на ньому вічний усміх. Його вада викликає ажіотаж у натовпу, який не може побачити за цією жахливою рисою насправді благородне серце, спрагле любові й справедливості. Поруч із хлопцем — сліпа Дея, що відчуває в ньому не потвору, а душу.

Через історію Гуїінплена Гюґо доносить глибоку гнилизну суспільства, де сміх і сльози міняються місцями, а справжня потворність — не на обличчі, а в серцях тих, хто судить.