Автор детально досліджує сторічний період (1750–1850), протягом якого українські землі поступово втрачали автономію й опинялися під повною владою династії Романових. Перед читачем постає широка історична панорама: від ліквідації Катериною II козацької Гетьманщини та Запорозької Січі – до стрімкого зростання Одеси й освоєння безкраїх причорноморських степів. Книга показує, як імперська експансія на Південь (війни з Османською імперією, поділи Речі Посполитої, анексія Криму) змінила життя України і водночас збагатила саму імперію новими людськими ресурсами та культурними скарбами.

Окрему увагу приділено впливовим українцям при імператорському дворі та в державному апараті. Читач дізнається про шлях до вершин влади представників української еліти – таких, як князь Олександр Безбородько (всемогутній канцлер при дворі Катерини II) чи граф Віктор Кочубей (близький радник Олександра I і державний канцлер імперії). Їхні кар’єри наочно демонструють, як талановиті вихідці з України впліталися в тканину імперії й визначали її політику.

Поряд із ними в книзі розкриваються історії інших непересічних особистостей. Читач знайомиться з Дмитром Трощинським – чиновником, який після років служби при дворі повернувся на рідну Полтавщину й перетворив свій маєток на осередок просвіти (його багатою бібліотекою користувався юний Микола Гоголь). Серед героїв цієї книги – Григорій Сковорода, мудрець-мандрівник, що став символом народної філософії, та Василь Капніст, аристократ і поет, обурений кріпацтвом, який потай мріяв про повстання проти царського гніту. Через призму їхніх доль книга показує болючі компроміси та палку відданість рідній землі українців, змушених існувати в тіні імперії.

Важлива частина книги присвячена тому, як українська тематика пронизувала культуру Росії. Українські мотиви дедалі гучніше звучали в імперській літературі: Іван Котляревський у своїй «Енеїді» з гумором прославив героїку запорожців, а Микола Гоголь зачаровував петербурзьку публіку колоритними історіями про відьом, чортів і старосвітських козаків. З’являлися і перші наукові праці та історичні твори про Україну – імперія відкривала для себе культуру й минуле «Малоросії» та вплітала їх у власне світобачення, водночас формуючи власний міф про неї.

Фінальні розділи аналізують, як до середини XIX століття – попри зовнішній успіх русифікації – усе ще зберігалися і навіть посилювалися відмінності між Україною та Росією. «Український вплив на російську культуру 1750-1850» робить висновок, що український внесок був незамінним у формуванні російської культурної ідентичності тієї доби – і водночас посіяв зерна майбутнього національного пробудження українців. Це дослідження дає читачеві глибше розуміння складної історії двох народів у період їхнього вимушеного співжиття.