Коли потенціал є, але переконливості бракує

Після першої книги я очікувала від продовження більшого. У “Жорстоких обітницях” усе ще є приємна атмосфера, знайомі герої й романтична лінія, за якою цікаво стежити, але загалом історія здалася мені слабшою, ніж могла б бути.

Найбільше не вистачило глибшого розкриття світоустрою. У книзі є війна, боги, давній конфлікт і великі ставки, але все це не завжди виглядає достатньо переконливо. Мені хотілося краще зрозуміти, як саме працює цей світ, чому війна триває саме так, які в неї реальні причини й чому персонажі приймають саме такі рішення.

Особливо слабкою для мене виявилася лінія богів. Вони мали б додавати історії масштабу, небезпеки й відчуття чогось вищого, але натомість часто здавалися надто простими й навіть трохи наївними. Їхня мотивація не виглядала достатньо сильною, а сам конфлікт через це втрачав вагу.

Романтична лінія трохи рятує книгу. Мені все ще подобається динаміка між героями, їхній зв’язок і те, як між ними тримається напруга. Але цієї лінії тут не так багато, бо за певних обставин героям довелося розійтися. Через це саме те, що найбільше працювало в першій частині, у продовженні відчувається слабше.

Фінал теж залишив змішані враження. Він мав бути емоційним і сильним, але місцями виглядав занадто зручним для головної героїні. Було відчуття, що історія трохи зсувається в бік Мері Сью: коли персонаж отримує надто багато значущості й можливостей, але це не завжди достатньо підкріплено розвитком сюжету.

Загалом книга не провальна, але для мене вона не дотягнула до потенціалу першої частини. У ній є гарні моменти, є романтика, є емоції, але світ, війна й божественний конфлікт могли бути значно сильнішими.